Сьогодні у нас з вами передостанній урок музичного мистецтва. Дуже сумно, що ми з вами вже не побачимось((((. Щоб отримати гарні оцінки, будь-ласка ВСІ виконайте завдання, дуже легке. Просто ТЕСТ за посиланням. Але спочатку передивіться всі теми в підручнику)))))
Сьогодні у нас з вами передостанній урок музичного мистецтва. Дуже сумно, що ми з вами вже не побачимось((((. Щоб отримати гарні оцінки, будь-ласка ВСІ виконайте завдання, дуже легке. Просто ТЕСТ за посиланням. Але спочатку передивіться всі теми в підручнику)))))
Стильовий синтез. Творчість Тараса Шевченка і Миколи Лисенка
Художня творчість, як ви вже розумієте, завжди зумовлена історичною епохою та панівними в ній світоглядними ідеями. Проте авторський стиль залежить також від загальних особливостей національної культури й від особистості митця, його естетичних ідеалів і устремлінь.
Українське мистецтво XIX ст. — це період розвитку романтизму, а потім — реалізму. Ознаки цих стилів можуть співіснувати в культурі й у творчості окремих митців по-різному. У народів, що вели боротьбу за свою національну незалежність, реалізм розвинувся пізніше. Це тому, що сильнішими були романтичні мотиви, пов’язані зі ствердженням національної самобутності, зверненням до славної історії, до народної творчості. Бурхлива епоха висунула новий тип митця — громадського діяча з принципами демократизму і народності, що зумовлювало реалістичне світосприймання. До такого типу митця-громадянина належали Великий Кобзар, поет і художник Тарас Шевченко (1814-1861) і видатний композитор, фундатор вітчизняної музики Микола Лисенко (1842-1912).
Що ж єднає ці постаті? Як відомо, Т. Шевченко народився в сім’ї кріпаків, і його лише в дорослому віці викупили з кріпацтва. М. Лисенко ж походив з дворянської родини. Йот мати закінчила інститут шляхетних панянок і розмовляла здебільшого французькою мовою. Діяльність поета припадає на першу половину XIX ст. — на добу романтизму, зародження української національної ідеї. Композитор писав музику в другій половині цього самого століття — у час суворих заборон української культури й проникнення реалістичних ідей у мистецтво. Чому ж їх поставлено поряд?
На поглядах обох митців позначилися ідеї романтизму, який в українській художній культурі тривав до середини XIX ст., а в музиці — до початку XX ст. Цей стиль нерідко поєднувався з властивостями реалізму, інколи — класицизму чи бароко, породжуючи своєрідний стильовий синтез.
Проте єднає Шевченка і Лисенка не належність до митців-романтиків і не безперечна підвищена емоційність творів. їх об’єднує те, що вони втілювали національні художні ідеали в творчості, правдиво відтворювали життя свого народу, хоча й різними мистецькими засобами.
Обоє були закохані в народну ііісню. Із дитинства вона стала супутником життя Тараса. Микола Лисенко все життя збирав і обробляв український фольклор, який став основою його творчості.
Єднає їх також те, що митці досконало опанували європейський досвід і досягли висот професіоналізму у творчості. Як і закликав Т. Шевченко: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
Тарас Шевченко навчався в Петербурзькій академії мистецтв, яку закінчив із срібною медаллю. Становлення митця і громадянина відбувалося в епоху панування романтизму в образотворчому мистецтві, тому в юнацькі роки його твори були охоплені романтичним духом. Улюблений учень К. Брюллова, Т. Шевченко, відійшовши від академізму класичної освіти з його умовністю відтворення дійсності, прокладав нові шляхи у творчості. Віддавши данину романтизму як у поезії, так і в малярстві, зрілим майстром він приходить до реалізму.
Відомо понад 1000 зразків образотворчого мистецтва Т. Шевченка в портретному, пейзажному, побутовому жанрах, з яких не всі збереглися. Вони домінували в його творчості, хоч він також створював композиції на історичні, міфологічні, релігійні теми. Своїм фахом Т. Шевченко вважав саме малярство. Особливе визнання мали його офорти. За них українському митцю було присвоєно звання академіка з гравюри.
Ще в молодості Т. Шевченко став популярним портретистом. Особливою витонченістю, поетичністю вирізняються романтичні жіночі портрети. Проте створеним наприкінці життя портретам акторів Михайла Щепкіна та Айри Олдріджа притаманна реалістичність зображення.
У численних автопортретах митець наче намагався зазирнути у власну душу. Перша спроба пізнати себе виявилася в романтичному автопортреті (1840), з якого на глядача дивиться сповнена творчої наснаги молода людина. Автопортрети пізнього періоду творчості сприймаються як драматична сповідь людини про життя, сповнене тяжких випробувань долі.
Порівняйте перший і останній автопортрети митця. Чим вони відрізняються? Про який душевний стан свідчить вираз обличчя?
Під час подорожей Україною митець створив велику кількість рисунків та акварелей, у яких змалював чудову природу краю та його історичне минуле, сцени з життя селян. Романтичний дух часу, яскраво виражений у поезії Кобзаря, вніс у його мистецькі твори елементи новаторства. Про це свідчать шість ранніх офортів до альбому «Живописна Україна», які зачаровують правдивими образами, графічною технікою, зокрема світлотіньовими ефектами. У найдраматичніший період життя на засланні Т. Шевченко зображував сувору природу Казахстану, з щирим співчуттям малював казахів у їхньому важкому повсякденні, створив серією глибоко реалістичних малюнків.
На високий щабель в українському' малярстві підносить Т. Шевченко побутовий жанр, колоритно розповідаючи фарбами про історії з народного життя. У його творчості вперше в українському' мистецтві зі такою силою прозвучало глибоке емоційне співпереживання долі простих людей.
Розкрийте сюжети картин. Що ви можете сказати про зображених людей? Проаналізуйте деталі й охарактеризуйте персонажів за їхніми позами, жестами, поглядами. Як художніми засобами Т. Шевченко передав глибину простору? Кого він зобразив на дальньому плані у композиції «Киргизеня»? Т. Шевченка вважають основоположником реалізму в українському образотворчому мистецтві. Реалістичним є його найбільший за розміром твір олійного живопису «Катерина», виконаний на тему однойменної поеми (1842). Про створення картини та її зміст Т Шевченко повідомляє в одному з листів: «...Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася зі своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже і сумно дивиться на Катерину, а вона, сердешна, тіль не плаче..., а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там тільки степ мріє. Отака моя картина». Через драму української дівчини-кріпачки митець розкриває трагедію самої України. ВИСНОВОК. Спадщина Шевченка-художника за глибиною почуттів, силою драматизму та суворою правдою стоять разом з його полум’яними поезіями. Живопис і графіка Кобзаря дали могутній поштовх до пробудження національної свідомості, інтересу до природи та культури України. Його образи надихали багатьох художників — сучасників і послідовників (Л. Жемчужникова, І. Соколова, К. Трутовського та ін.), у творчості яких формувалися реалістичні принципи мистецтва, українська тематика стала провідною для наступного покоління митців. Хто автор духовного гімну України «Молитва за Україну»? Для всіх українців Кобзар став національним символом. З-поміж митців, які продовжували справу Т. Шевченка з розбудови української культури, одне з центральних місць належить Миколі Лнсенку — композитору, фольклористу, хоровому диригенту, піаністу, педагогу. Його спадщина охоплює майже всі музичні жанри. Автор духовного гімну України М. Лисенко став музичним символом української нації. Ніхто з композиторів не написав стільки творів на тексти Т. Шевченка, як М. Лисенко (нонад 90). Поезія Кобзаря вплинула на формування на тематично-образний зміст музики М. Лисенка. У 1868 р. до відзначення сьомих роковин з дня смерті Т. Шевченка, майже водночас з’явилися два твори на вірші його «Заповіту». Мелодію написав полтавський учитель, комнозитор-аматор Г. Гладкий. Молодий композитор, ще студент Лейпцизької консерваторії, Микола Лисенко написав на прохання львівської «Просвіти» свій перший, як він вважав, твір «Заповіт» для соло тенора, чоловічого хору з фортепіанним супроводом. Прочитання вірша було камерним, в елегійному ключі.
Другий твір належав Михайлу Вербицькому (1815-1870), автору Державного гімну України. Його інтерпретація поезії нагадує високе мистецтво академічного живопису, де прочитується велична ідея народного ноета-пророка, ніби в стилі античності. Тому композитор звертається до монументальних засобів: оркестру, соло баса і двох хорів — мішаного і чоловічого. Оркестровий вступ є своєрідним словом від автора, що готує слухача до сприймання слів поета. Так виникли дві різні хорові версії: одна — монументальна, героїко-епічна, друга — лірична, камерна. Завдання. Зробтити конспект уроку в зошиті та відповісти на питання.
Сьогодні у нас з вами передостанній урок музичного мистецтва. Дуже сумно, що ми з вами вже не побачимось((((. Щоб отримати гарні оцінки, будь-ласка ВСІ виконайте завдання, дуже легке. Просто ТЕСТ за посиланням. Але спочатку передивіться всі теми в підручнику)))))
Твори, які називаються «концертами», уперше з'явилися в Італії як вокальні, а не інструментальні. Однак у їх виконанні могли брати участь й інструменти. Згодом концертом почали називати твори для голосу в супроводі інструментального акомпанементу; виникли хорові концерти.
Концерт — жанр симфонічної музики; музичний твір, що зазвичай складається з трьох частин і призначений для виконання одним або кількома інструментами та оркестром.
Принцип «змагання» поступово проникав і в суто інструментальну музику. Зіставлення звучання всього ансамблю (тутті) з декількома інструментами (соло) стало основою кончерто гроссо — жанру, що отримав поширення у творчості А. Вівальді, Й.-С. Баха та інших.
Згодом склався також тип сольного тричастинного концерту для клавіру, скрипки та інших інструментів у супроводі оркестру. Яскравого втілення він набув у творчості В.-А. Моцарта, Л. ван Бетховена.
Темп першої частини концерту, як правило, рухливий, другої — повільний. Музика другої частини виражає піднесені роздуми — споглядання. Третя частина — фінал — швидка, життєрадісна, нерідко пов’язана з народно-жанровими джерелами. Так будується концертний цикл, який утвердився у творчості композиторів-класиків. Пізніше з'явилися одночастинні концерти (Ф. Ліст, Д. Бортнянський).
Але термін «концерт» має й інше значення. Неважко здогадатися, що слово «концерт» позначає й особливу форму презентації музики: це публічне виконання музичних творів за заздалегідь оголошеною програмою, яке відбувається в спеціально обладнаному для цього приміщенні — у концертних залах або філармоніях.
Алессандро Марчелло, Концерт ре мінор для гобою і струнних.
Дмитро Бортнянський, Концерт ре мажор для чембало (фортепіано) з оркестром.
Чи полюбляєте би фантазувати? Імовірно, немає на світі такої людини, яка б ніколи не мріяла або не фантазувала. У музиці є навіть п'єси, які так і називаються — фантазії.
Фантазія — жанр інструментальної музики, зокрема симфонічної; твір вільної форми фантастичного змісту.
У минулому композитори намагалися надати своїм композиціям чітко визначеної форми, наприклад, рондо або сонати.
Якщо композитор відчував потребу у вільному вираженні своїх вражень, уявлень та емоцій поза межами усталених форм, чудовим виходом для нього було звернутися до фантазії — найбільш вільної форми з-поміж інших.
Назва цього жанру походить від грецького слова «фантас», що означає «уява». Із плином часу фантазія набуває дедалі вільнішого характеру, образні межі її розширюються.
Оскільки композиція іменувалася «фантазією», митець мав змогу відійти від канонів, властивих музичним формам. Тому його не можна було звинуватити в порушенні усталеної музичної структури, оскільки фантазії її не мали.
У фантазії композитор презентує слухачеві головну музичну тему на самому початку твору, далі — ніби імпровізує на задану тему, змінюючи засоби музичної виразності. Митець продовжує музичний розвиток так, як підказують йому серце, власні почуття й емоції, уява і фантазія.
Вольфганг Амадей Моцарт, Фантазія ре мінор (у фортепіанному виконанні й у виконанні оркестру під керівництвом Поля Моріа).
Відомий композитор Ян Сібеліус увійшов в історію симфонічної музики як творець жанру програмної симфонічної поема. Ця назва викликає миттєві асоціації з атмосферою поезії і наочно відображає зв'язок музики і літератури. Жанру поеми, які фантазії, притаманний вільний розвиток музики.
Ян Сібеліус (1865—1957) — фінський композитор шведського походження. За життя отримав світове визнання як композитор-симфоніст, автор симфонічних поем, сюїт, симфоній, а також інших вокальних та інструментальних творів. На його честь були названі численні вулиці, парки, а також щорічний музичний фестиваль «Тиждень Сібеліуса». У 1939 р. альма-матер композитора, Музичний інститут, що у столиці Фінляндії, отримав назву Академії імені Сібеліуса.
Ян Сібеліус, Симфонічна поема «Фінляндія»
Завдання
№1 Зробити конспект уроку в зошиті
№2 Відповісти на питання в зошиті:
1. Схарактеризуйте музичний жанр концерту, його циклічну форму.
2. Поясніть відмінність між тлумаченнями «концерт — твір» і «концерт — захід».
3. Які нові якості надає музиці В.-А. Моцарта її сучасна оркестрова інтерпретація?
Народився в маєтку Сонцівка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині це село Сонцівка Покровського району Донецької області в Україні). Його батько Сергій Олексійович Прокоф'єв був управителем маєтку. Першим викладачем фортепіано була його мама. У віці 13 років вступив до Петербурзької консерваторії, до якої його готував Рейнгольд Глієр. У консерваторії навчався композиції в А. Лядова, Миколи Римського-Корсакова, О. К. Глазунова, Я. Вітола.
1909 року закінчив консерваторію як композитор із посередніми оцінками (головним чином через творчі непорозуміння з професурою, що дотримувалася академічного напрямку в музиці) і продовжив навчатися у консерваторії як піаніст у А. М. Єсипової.
Одним із найвидатніших творів Сергія Прокоф'єва є опера «Війна і мир», створена за мотивами роману Льва Толстого. Сцена балу з другої дії опери та особливо вальс, під час якого відбувається знайомство головних дійових осіб опери Наташі Ростової та Андрія Волконського,— це ліричний центр усієї опери. Слухаючи схвильовані, радісно-піднесені звуки вальсу, ми поринаємо в атмосферу сцени балу, описаної в романі, відчуваємо й бачимо картину, змальовану письменником і композитором.
Відомий танець вальс підкорив увесь світ, знайшов визнання серед слухачів і композиторів. Йому присвячено чимало музичних творів — як великих, так і малих.
Відповісти на питання:
—Чи відповідає цей вальс сцені балу?
—Чи відображені в музиці настрій, почуття героїні, атмосфера балу?
Якщо романтики намагалися передати ставлення до внутрішнього світу людини в ідейно-емоційний манері, так би мовити, «голосом серця», то в реалістичному мистецтві митців цікавить сувора правда життя. Для музики — це досить складне завдання, адже їй не притаманна конкретика «зображення життя у формах самого життя».
Реалістичне відображення здійснюють через посилення інтонаційної виразності, драматизму ситуацій. Почуття простої людини зіставляють з жорсткими обставинами її оточення, отже, музика набуває загостреної соціальної спрямованості. Про реалізм в музиці, як стиль і творчий метод, правомірно говорити тоді, коли композитор конкретизує музичні образи за допомогою слова, сценічної дії, тобто використовує синтетичні жанри, зокрема оперу.
Комнозитори-реалісти внесли в музику нове коло образів.
пов’язаних як з повсякденним життям людини, так і з великими історичними подіями за участі народних мас. Реачізм — це доба введення народної пісні в музику, аче не простого цитування, а піднесення до інтонаційного узагальнення.
Деякі реалістичні властивості творів музичного мистецтва виявляються, починаючи з епохи Відродження. У багатьох композиторів XIX ст. риси реалізму і романтизму переплітаються.
У західноєвропейській культурі найяскравішим виразником музичного реалізму вважають видатного італійського композитора Джузеппе Верді (1813-1901). Він автор 26 опер, кращі з яких належать до вершин оперного мистецтва. Творчість митця є прикладом високого гуманізму, спрямованого проти соціальної несправедливості, глибокого осягнення внутрішнього світу героїв. Реалістичному стилю композитора притаманні такі риси, як злиття музики з драматичною дією, простота і виразність наспівних мелодій, коріння яких — у італійській народній пісні.
Пригадайте опери Дж. Верді, які ви слухали раніше. Як ви думаєте, чи можна віднести ці твори до реалістичних? Поясніть свою думку.
Жанрово-тематична палітра оперної творчості Дж. Верді багатоманітна, вона охоплює героїчні, ліричні та комічні твори. Свій творчий шлях майбутній реформатор оперного мистецтва розпочав як романтик, його героїко-патріотичні опери сприймали в Італії як заклик до боротьби за націоначьне єднання. Найпонулярнішими у світовому оперному репертуарі стали три «зіркові» реалістичні опери: «Травіата», «Трубадур» і «Ріголетто», присвячені знедоленим людям, які страждають і гинуть внаслідок соціачьної нерівності.
На прикладі опери «Ріголетто» (за п’єсою В. Гюго «Король бавиться»), яку Дж. Верді вважав найкращим своїм творінням, можна простежити неповторний стиль великого маестро, його реалістичні відкриття в царині музичної драми з багатогранними образами-характеристиками.
Музична драматургія опери — де напружений і динамічний наскрізний розвиток. Конфлікт закладений у трагічній долі головного героя — старого блазня, потворного горбуна Ріголетто, який постає то злим і жорстоким циніком, коли він насміхається, знущається над аристократами, то ніжним і люблячим батьком єдиної доньки Джільди, закоханої у легковажного красеня герцога. По-шекспірівськи масштабно вирішений в опері цей складний і неоднозначний образ. Його з надзвичайною силою правдивості автор протиставляє розбещеному придворному оточенню. У вокальній партії блазня використано «колючі» ритми й загострені декламаційні інтонації. Колорит наспівної партії юної Джільди сповнений світла. Образ герцога рельєфно характеризує знаменита галантна пісенька. Характери персонажів та їхні взаємини втілені правдиво, мелодії лаконічні та інтонаційно конкретні й виразні.
Важливе місце в оперній драматургії виконує виразна оркестровка. У фінальній картині грози композитор, імітуючи лютування негоди, використовує живописний звукопис, багатство тембрових барв. Співом хору із закритим ротом передано завивання вітру, гуркотом литавр — грім, оркестровими иасажами-зигзагами — блискавки, що ніби прорізують нічну темряву. Так створено гнітюче тло розв’язки трагедії, яка призвела до загибелі Джільди.
Рідкісна театральність, сценічність опери «Ріголетто», у якій вирують шекспірівські пристрасті, приваблювала багатьох постановників. Неиеревершеним виконавцем партії герцога був знаменитий італійський тенор Лучано Паваротті, голос якого можна почути в одній з екранізацій опери. Цей онерний шедевр йде на сценах Одеського національного академічного театру опери та балету, Київського муніципального театру онери і балету для дітей та юнацтва (виконують італійською мовою).
Прагнення до реалізму, правдивості музичних образів за допомогою урізноманітнення виражальних засобів характерні для російської музики. Композитори яскраво відображали у своїх онерах глибоку давнину, старовинні обряди й перекази, сільський побут, казкові теми тощо. В операх М. Римського-Корсакова і П. Чайковського разом із реалістичними, глибоко правдивими характеристиками образів збережені риси романтизму. За глибиною реалізму і драматизму вирізняються опери «Борис Годунов», «Хованщина» і «Сорочинський ярмарок» Модеста Мусоргського.
Модест Мусоргський (1839-1881) — яскравий композитор-ре-аліст і виразник народних дум, в його операх народ стає головним героєм. Композитор створює правдиві, рельєфні музичні образи. Замість оперних арій він застосовує жанр нісні, адже інтонаційно вони ближчі до фольклорних зразків. Кульмінаційний момент опери «Борис Годунов» — сцена під Кромами, де народ, справжній творець історії, постає у стихійному пориві. У цьому протесті він виявляє свою богатирську міць.
Реалістичні картини народного життя змальовані у сценічних творах українських композиторів.
Перлиною української класики стала музична картина «Вечорниці» Петра ІІіщинського (1832-1896), яка є дивертисментом до вистави «Назар Стодоля» Тараса Шевченка. Майже вся музика побудована на матеріалі народних пісень і танців. Центральна її частина — знаменитий чоловічий хор «Закувала та сива зозуля»
Реалістичні тенденції, пов’язані з народними обрядами, проникають і в історико-романтичні опери українських композиторів. Тема опери «Роксолана» Дениса Сочинського (1865-1909) навіяна народними переказами про сміливу українську дівчину Настю Лісовську, що потрапила в турецько-татарську неволю і полонила своєю вродою і розумом султана. До кращих сторінок опери належать хори. Світлий, граційно-танцювальний хор русалок з прологу (написаний у ритмі баркароли) інтонаційно пов’язаний із весняними народними наспівами.
Мистецька скарбничка
Опера (від «праця, твір») — синтетичний вид музичного мистецтва, зміст якого втілено в сценічних музично-поетичних образах. В опері поєднано музику, драматургію, образотворче мистецтво, хореографію.
Дивертисмент («звеселяння», «розвага») — музичний жанр, вставна або заключна частина драматичної чи музичної вистави, що складається зі співу, танців, комічних сценок, пародій та інших номерів розважального характеру, зазвичай не пов'язаних із сюжетом.
Завдання. Зробити конспект уроку в зошиті. Відповісти на питання:
1. Назвіть особливості реалізму в музиці, порівняно з романтизмом.
2. У чому, на вашу думку, полягає реалістичність головних героїв опери Дж. Верді «Ріголетто»?
3. У яких операх українські композитори використовували народні обряди, яка їх роль в оперній драматургії?
